ЛІТЕРАТУРНИЙ ЕТЮД «ВСІ ВОГНІ – ВОГОНЬ»
Кожен з нас, в залежності від
погоди, яка панує на вулиці, від стану душі, від безликих чи важливих фраз,
інколи задумується про шось Ікс – центричне чи Ікс – зотичне. Зазвичай,
найважливіші думки приходять в мою голову на початку весни. Чому? Можливо,
пришвидшується рух, зникає людина зими (людина зими – повільна, спокійна,
некваплива, прагнуча затишку) і з’являється людина весни, людина-образу,
людина-дії. Можливо цієї мрії чи руху і ненадовго вистачить, але спроба то
була. В одну з таких весен, а це був перший рік мого навчання в школі, я
поглянувши на свого першого вчителя – Ліну Петрівну, зрозуміла ким я хочу бути.
Після того пройшло ще сім весен, але мрія нікуди не ділась. Вона сформувалась,
і залишилась в моїй голові. Взагалі, в дитинстві, я лише серйозно раз підійшла
до вибору своєї професії. І до поки не зникне це бажання (будьмо чесні, все в
житті може бути; і зараз говорити високопарні фрази про своє довічне
призначення – меншою мірою, нечесно). Головне, аби вона давала співпрацю з
книгами.
Що для мене значать ці пожовклі чи нові, з незмінним цинковим запахом
сторінки? Це – інша реальність, де ти відволікаєшся. Де ти бачиш себе іншим. Де
ти свій сум заспокоюєш чужими думками. Мамина бібліотека не була чимось
особливим. В ній не було натяку на витончену архітектуру, гарно вирізьблені
стелажі, зводчаті стелі, старої підлоги, якої торкалося взуття знаменитостей.
Цього не було. Але була атмосфера. А без неї – нікуди. Людина, закохана у свою
справу понад 30 років, діти, які прагнуть нового, медсестри, столяри, кочегари,
домогосподарки, бабусі, діди з незмінним запахом тютюну, немолодий журналіст,
який допомогав мені читати в мої 3 з лишком роки, подружка з якою ми вели
перелік-змагання прочитаних історій. Це зі мною. Це дає мені право бути
закоханою в книги, і нести знання, повагу до них дітям. Адже якщо сам не любиш
– інший навряд чи полюбить.
Хто не знає, запитає, що я викладаю. Під кінець четвертого року навчання в
коледжі, мені захотілось чогось нового. Що це буде, уявлення я мала смутне,
проте подала документи на філологічний факультет. І до цього часу, я про це не
пошкодувала. Мій викладач рекомендував не скільки викладати, скільки навчати
учнів самостійно це робити. Програма курсу мови і літератури вимагає «індивідуального
підходу», що означає кожній дитині необхідна постійна увага, і саме це
дозволить розвивати інтерес до читання, або простіше «прививати любов до
книги».
Шановні колеги, дивимося реально на речі, все це легко сказати, гарно
написати, і практично неможливо зробити.
Але давайте з самого початку, чи то з кінця. На ваш розсуд. Останнім часом
я просто захоплена творчістю іспанських, італійських, латино-американських
письменників: Сафон, Кортасар, Каррізі, Хассейні. Їх побудова творів смакує як
чудова кава сонним ранком, як холодна полуниця спекотним днем. Тому що, наскільки
цікаво, коли гарний зміст поєднується з незвичайною подачею. Роман-кросворд,
роман-карти Таро, роман-класики, роман-рулетка, роман-парабола. Щось незвичайне
хотіла написати і я, але моєї професійності письменника для цього малувато,
того обмежимося кінцем замість початку, або початком замість кінця (читайте, як
забажаєте: чи з 7 по 1, чи з 1 по 7):
І для початку невеличке передбачення:
Вас сьогодні чекають вдалі думки, можливо непоганий настрій, тож візьміть
свою останню (тому що тиск, і забагато), а після того ще й другу, а може й
третю, знову ж таки останню чашку кави, бо цей напій являє собою саму
бадьорість і оптимізм в розрідженому виді і насолоджуйтесь цими метафоричними
пунктами такої різної вчительської професії.
7. Parrafo (пункт – ісп., раз я в побудові надихаюсь цієї
літературою, чого б не віддати їй дань одним словечком)
Тож, я працюю вчителем зарубіжної літератури четвертий рік. Що ці роки
означають для мене – знайомство практично з половиною тисячі школярів, 10 з них
стали моїми кращими літературними друзями, 80 – я зацікавила, і вони потроху
вводять книгу в своє життя, інші 100 –
знають героїв і сподіваюсь, пам’ятають зміст, а всі – наступні знають, що якщо
в їх голови нарешті прийде бажання вчитись, то я прийду на допомогу.
Багато? Мало? Але не кінець. І це – приємний момент.
Всі знають, що
вчитель, окрім того, що працює в школі, він ще й працює вдома. Бо навіщо
особисте життя, відпочинок, особливо, коли ти молодий, коли є улюблена робота.
Коли є паперовий монстр – бюрократозавр, який постійно вимагає, вимагає і
вимагає. Звісно, що від мене одної він вимагає не більше, ніж від інших, це
аксіома. Але душа підказує, що з моєю позицією багато хто погодиться. Адже, пробачте,
шановне міністерство, всі звіти і т.д., які кропітливо пишуть школи в район,
район в області, області в міністерство, лише дарма витрачений час. Свої накази
ви роздруковуєте на наших документах, користуючись як чернетками або запиленими
стопками вони лежать в архівах. І це зараз, коли ви позиціонуєте, що спростили
документообіг.
Діти, перш за все – люди. Маленькі, але люди. Вони приходять до нас
сформованими, з своєю позицією, з батьківськими заморочками, з агресією,
добротою, з відкритістю і зневагою. І як люди, вони викликають в нас різні
почуття. Нам може з ними бути добре, а може – просто викликати відразу. Ми
хочемо, щоб було цікаво. В цьому наша вчительська користь. Наш розумний егоїзм.
Коли ти приходиш відкритий, стараєшся, викладаєшся, як скоро байдужість деяких
дітей спустошить твою душу.
В мене є порада. Шукайте відраду. Я – не ідеальний вчитель, в якого
100-відсоткова навченість. Будьмо знову ж таки чесні, що можна геть всіх
зацікавити? Частинка моєї реалістичної душі сумнівається в цьому твердженні.
Але, що бачить інша, ідеалістична частинка – вона бачить дітей, які готуються,
стараються, роблять більше, ніж задали: вони проводять танцювальні
фізкультхвилинки, пародіюючи героїв твору; створюють відео- поезії для мене та
в Instagram; надихаються моїми ідеями; просять створити мій список
ТОП-100 улюблених книг і читають їх, ділячись зі мною враженнями; довіряють
мені читати свої перші спроби пера; пишуть мені листи та послання, навіть в
контрольних роботах. Це викликає посмішку, це викликає радість.
Тому: шукай відраду, знай, що кожному не догодиш, якби не хотілось,
неможливо всім подобатись, треба просто сумлінно виконувати свою роботу,
вимагати по максимуму.
6 Parrafo
Є батьки. Вони – різні. Хтось адекватно оцінює можливості своїх дітей, прислухається
до порад вчителя, а хтось – не бачить проблем в своїй родині.
Шановний молодий спеціаліст, ти повинен знати, що не все залежить тільки
від тебе. Як добре мені жилось, коли я не була класним керівником. Але так, я
думала, недовго. Твій власний клас, який тебе любить, поважає – це
круто. Але, моя мета – головна, яку я поставила перед собою, їх здружити
і зробити гарними, вихованими людьми.
Щоб в 9 класі (не всі залишаться до 11), я бачила перед собою
згуртований вихований колектив. Від себе я роблю все і більше. Я з ними говорю,
вмовляю, пояснюю, показую, ставлю в різні ситуації. Їх навчаю я, вони навчають
мене. Вони смішні, різні, з своєю гарною поведінкою і не дуже. Але вони мої, і
я гордо кажу: мій клас. Вони вчать мене любити їх, бути за них відповідальною,
знати все про них.
Проте, не винуйте себе, коли щось не вдається: з 24 годин вони 8 проводять
лише в школі. Будьте наполегливі, шукайте в ваших дітях, у батьках ваших дітей
найкраще і - результат буде.
5 Parrafo
Як вчитель, і як класний керівник я маю керівництво: шкільне і районне. Перш за все, якби не Петрівський відділ
освіти, в який я на початку серпня 2015 року подала заяву про працевлаштування,
зараз би з вами говорив не вчитель, а прекрасний польський різноробочий спеціаліст.
Проте, я інколи слухаю мудрі поради моєї мами, і вирішила один рік попрацювати,
а далі видно буде. Саме вони дали напрям моєї діяльності – зарубіжна література. Мені подобається її різноманітність. Я щаслива,
що саме зараз на цьому шляху. Петрівський відділ освіти розвиває креативність,
згадати професійні конкурси і номінування поїздкою до Одеси; пробує на тобі
нові ролі – ведучі свят; розширює коло спілкування однодумцями і багато іншого.
Завдяки Петрівському центру обслуговування закладів освіти, мені приємно,
що я маю змогу працювати не в доісторичних умовах, а в комфортно обладнаних
класах, з інтерактивними дошками; з дотриманням всіх вимог школі.
Щиро вдячна адміністрації школи, адже вони роблять мене як вчителя
майстернішою, пояснюють, коригують, направляють. Раніше я думала, що молодості
даний увесь розум. Зараз розумію, що цьому треба вчитись. Вчитись в мудріших.
Недарма в творі «Зірки світять вниз» А. Кроніна, робочі шахт бастують за
права людей, дотримання і відповідно, створення для цього профспілкових
комітетів. Це – необхідно. Це захист твоїх прав, пільги. Я знаю, що мені є куди
звернутись. Я знаю, що свята в нашій школі люб’язно організовані профкомітетом.
Зовсім нещодавно, я вперше поїхала в складі екскурсії, відпочивати у Карпати. Я
– не прихильник їх. Одна невдала екскурсія зіпсувала мені смак на роки. Я люблю
подорожувати в комфортній компанії і добрих умовах. Проте, щиро кажучи, ця
поїздка мене порадувала. І, я впевнена, вона не остання. Гарна організація,
вдало підібрані виховані люди. Це радує. І саме за цей момент роботи, необхідно
бути вдячним голові районного комітету профспілкової організації Горбанець Л.
М.
Кожному з цих закладів хочеться побажати процвітання, натхненної роботи,
гарної віддачі, збільшення можливостей. Щиро вдячна за допомогу!
4 Parrafo
Я задоволена, що обрала цей шлях. За цей період навчила багатьох учнів,
здобула як перемоги, так і поразки, друкувалась, підтримувала дітей у їх
починаннях. Я навчилась вирішувати поставлені перед мною швидкі задачі,
працювати в стресових умовах, бути стійкою, одночасно вирішувати декілька
справ, працювати з великою аудиторією, публічність – для мене бажання, а не
страх. Я була лауреатом конкурсу «Міс-Освітянка», 3 рази мої діти посідали
призові місця в олімпіадах з російської мови і літератури, здобували призові
місця на поетичних конкурсах, я віднайшла для себе вид діяльності як
інсценізація творів. Близько 6 творів інсценізовано за 4 роки (це великий масив
роботи, тому не так багато) і остання 7 інсценізація – моя здійснена мрія і
гордість: «Прогулянки Срібним століттям «Літературне арт-кафе «Бродяча
собака»», різні виступи. Це не так багато, але все попереду.
Я вдячна своїй роботі, що вона була зі мною в найтемніший період мого
життя. Вона стала для мене порятунком.
Рецепт мого професійного успіху = щоб мною гордилась найрідніша мені людина
(мене це мотивує) + сила волі + креативність + доброта + чесність + бажання
працювати + старання (яких треба завжди прикладати якомога більше) + віддача
дітей + дружний колектив.
Але в кожного з вас він буде своїм, унікальним, як у Джоанн Харріс рецепт
її надзвичайного шоколаду зі спеціями.
3 Parrafo
Шановна мамо мого
учня!
Серед мільйонів людей ти народила ще одного. З точки зору всього світу
маленьку пилинку, билинку, нішо.
Але це ніщо – кровний брат морської хвилі, грому, сонця і Чумацького шляху.
Ця пилинка – сестра колосся, трави, пальми, пташки, левеняти, козеняти,
цуценяти.
В цій дитині є те, що відчуває і досліджує, сумує і йде вперед, любить і
ненавидить, вірить і сумнівається.
Ця пилинка поширює свою думку до зірок і океанів, гір і провалль.
Ця билинка – найкраще твоє творіння.
Шановна мамо мого учня, виховай в цій дитині найкраще, а я його збережу і ограную
як найцінніший діамант.
2 Parrafo
Ще не охолонула ваша кава?
А тепер зізнайтесь, ви задали собі запитання, чому я саме так назвала цей
етюд.
Скажіть, хто нас зцілить від глухого вогню, що не має кольору, не має
обличчя, що спалює каміння і стереже в проймах дверей; як нам бути, як
відмиватись від його солодких опіків, які не проходять, а живуть у нас,
зливаючись з часом і спогадами, з тим, що прилипне до нас і утримує нас саме в
цьому місці, що боляче і солодко горить в нас, поки ми не окам’яніємо.
Вогонь треба приручити. Він горить в мені, і він горить в кожному з вас.
Допоки горить вогонь – допоки ми живі. Я маю надію, що іскри мого вогню
пульсуватимуть в інших тілах, підтримуватимуть їх жар.
1 Parrafo
З вами Тетяна М’ясковська, спочатку учениця, потім студентка і активістка
найкращого університету – Глухівського національного педагогічного ім. О.
Довженка, власниця найдетальнішої дипломної роботи про І. Багряного, а зараз –
вчитель зарубіжної літератури і російської мови в Новостародубській ЗШ І – ІІІ
ступенів, який працює з задоволенням; поціновувач гарних книг, подорожей,
фотографій і добрих, чесних людей.
Немає коментарів:
Дописати коментар